Ми поспілкувалися з IT-спеціалістами, які втратили роботу після початку повномасштабної війни. Хтось звільнився сам, бо не зміг змиритися з офіційною позицією компанії щодо вторгнення росії. Когось скоротили чи «заморозили» вихід на роботу на невизначений термін. На деяких просто вплинули обставини, з якими зараз складно боротися. Ми дізналися в IT-спеціалістів, на яких умовах відбувалося припинення співпраці та як зараз шукають нову роботу.
Більшість розповідей публікуємо анонімно.
«Компанія втратила частину клієнтів, тому проєкт поки що заморожують»
Я працюю у сфері веброзробки з 2011 року, стек PHP/Node.js та трохи DevOps. Перед Новим роком звільнився з останньої роботи через проблеми з затримкою зарплатні.
У 2022 році вирішив повноцінно змінити стек суто на Node.js і неспішно шукав нову компанію, водночас прокачував англійську. 22 лютого вийшов на роботу в українську фінтех-компанію у Києві, яка розробляє платіжні системи. Проєкт, над яким я мав би працювати, був орієнтований суто на український ринок.
Взагалі компанія просила принаймні під час випробувального терміну працювати з офісу в Києві, щоб пришвидшити влиття в проєкт. Але через останні новини я зрозумів, що є загроза повноцінного вторгнення росії, і 22 лютого під час оформлення в офісі попросив, щоб мене відпустили на кілька тижнів до Львова, поки ситуація вщухне. Мені видали техніку та доступи. Також було інтро зі «службою безпеки» компанії, яка сказала: «Нащо тобі до Львова, ми тебе захистимо у разі війни».
Усе ж я взяв техніку і вранці 23 лютого вирушив до Львова з мінімумом речей, а наступного дня прокинувся від звуку сирени...
Варто віддати належне компанії. 24 лютого вони оперативно зреагували, надіславши всім людям частину зарплатні авансом. А 7 березня написали, що мене звільняють. Цитувати приватне листування не можу, але сказано було приблизно так: війна змусила акціонерів скорочувати затрати, також компанія втратила частину клієнтів, тому проєкт поки що заморожують. Після цього мені ще виплатили зарплатню з 1 по 7 березня.
Нині я шукаю роботу, маю кілька запланованих співбесід. До війни рекрутери надсилали багато пропозицій. Зараз навіть при значному зниженні рейту на Djinni пишуть рідко, у LinkedIn теж доволі тихо.
Я контактував з компаніями з Польщі й інших країн ЄС — кажуть, що наймають лише тих, хто зміг виїхати з України. Рекрутери українських аутсорсів теж запрошують переважно тих, хто виїхав. Дехто бере тих, хто у відносній безпеці та може працювати повноцінно, тобто винятково захід України (усі рекрутери, перш ніж продовжити спілкування щодо вакансії, уточнюють, де перебуває кандидат).
«Вакансій зараз мало, якщо порівнювати з довоєнним періодом»
Я світчер. У мене медична освіта, але я вирішив змінити професію та уже два роки вивчаю Swift і розробку під iOS. Досвід офіційного працевлаштування — три місяці.
На момент початку війни працював у компанії, яка розробляє та підтримує банківські застосунки. З першого дня весь офіс перевели на віддалену роботу. Компанія підтримувала, менеджери цікавилися справами та становищем співробітників.
Але, на жаль, через нестабільну ситуацію вирішили скоротити персонал. Мене про це повідомили на
Поки що мені відомо про ще одне скорочення в компанії, скільки їх було всього, не знаю. Можливо, будуть звільняти хвилями. На мою думку, скорочують мобільну розробку, тому що не всі клієнти компанії користуються цими послугами. Залишать лише пріоритетні напрями: веб, сапорт та підтримку серверів, менеджмент.
На мій погляд, з пошуком роботи складно: не так багато було вакансій у цій сфері й до цього, і основна їхня кількість була у Києві та Харкові. Особисто у мене співбесід ще не було. Навряд чи компанії збираються набирати нових співробітників, тим паче початківців. Та й відкритих вакансій зараз мало, якщо порівнювати з довоєнним періодом.
«Дехто з роботодавців шукає лише кандидатів, що перебувають за межами України»
Маю досвід роботи фронтенд-розробником з 2017 року. Працював і як фрилансер, і на декілька компаній. Займався розробкою і підтримкою вебсайтів різної тематики, готував дизайн для різних ресурсів, кілька років навчаю IT на курсі, автором якого є мій колега. Починав як ментор, далі став тимлідом, набирав та навчав команду, розробляв методичні матеріали тощо.
Ані скорочення, ані звільнення у мене не було. Просто зараз роботи майже не стало, бо важко набрати людей через ситуацію у країні. Навчання не закрилося повністю. Автор курсу встиг набрати учнів ще до війни, але був змушений відкласти старт занять через відомі проблеми. Учнів з росії чи з білорусі він не виганяв. Зараз за змоги контролюю процес навчання, але обсяг моїх завдань значно скоротився разом із зарплатнею.
Можливо, з часом все повернеться, але сумнівно, що буде так, як було до війни. Більшість учнів була з росії чи білорусі. Щодо нового набору учнів з цих країн, то нічого не можу сказати, бо також чекаю відповіді на це питання. На мою думку, недоцільно буде далі «годувати» команду з російських наставників чи намагатися заробляти, співпрацюючи з окупантами й тими, хто продовжує різними способами підтримувати та спонсорувати війну. У будь-якому разі мені б не хотілося співпрацювати з тими, хто мовчки або активно дає згоду на вбивство дітей, дорослих, на обстріли наших міст. Тому я шукаю роботу, бо може так статися, що автор курсу матиме іншу позицію з цього приводу.
Наразі шукаю роботу за основним фахом — Front-end Developer. За тиждень уже було кілька співбесід і пропозицій. Дехто з роботодавців шукає лише кандидатів, що перебувають за межами України. Хоча є й іноземні компанії, які хочуть допомогти українцям і збирають окремі команди з талановитих українських спеціалістів. Перешкодою при влаштуванні в іноземну компанію є невисокий рівень знання англійської. В моєму випадку — відсутність досвіду у спілкуванні, але вже вирішую цю проблему.
«Нове робоче місце знайшов сам менше ніж за тиждень»
Мені 20 років, зараз студент КПІ і (вже в минулому) Python-розробник в компанії EVO. Втратив роботу через те, що закрилися майже всі проєкти, над якими я працював, — два з них були білоруськими/російськими маркетплейсами. Компанія намагалася протримати співробітників якомога довше, але згодом дійшла до межі своїх можливостей. Тому вирішили скоротити значну частину співробітників (приблизно 40 %) та залишити тих, хто забезпечить виживання та розвиток актуальних проєктів. На жаль, Python-розробники також потрапили під скорочення.
Процес був організований на високому рівні, компанія зробила комфортні умови для пошуку нових можливостей. З того, що дуже приємно здивувало, — це фінансова компенсація, дозвіл залишити у себе робоче «залізо», сприяння у пошуку роботи (зокрема, допомагали скласти гарне резюме та розсилали його). Окрема подяка моїй команді, яка теж усіма способами допомагала хлопцям, яких скоротили (а це четверо людей з семи).
Взагалі дізнався про можливе скорочення приблизно за тиждень (той самий сумний лист надійшов 23 березня). Тому, як завжди, готувався до найгіршого варіанту розвитку подій. І, як виявилося, не дарма. З пошуком роботи проблем не було, попри те, що багато компаній, за розповідями інших, призупинили наймання співробітників. Вимоги залишилися тими самими. За моїми спостереженнями, рівень зарплати, якщо десь і понизився, то не критично. Вакансій у закордонних компаніях достатньо, хоча помічав, що у деяких прописана умова — «кандидати з України, Білорусі та росії не розглядаються». Нове робоче місце знайшов сам менше ніж за тиждень — офер отримав 25 березня.
«На третій тиждень війни замовник вирішив різко призупинити розробку продуктів, які мали бути переважно для українських юзерів»
Я почав шлях програміста у 2020 році. Компанія, в якій я працював 10 місяців, — BigBlock, дуже добре підтримувала своїх співробітників, мотивуючи продовжувати виконувати завдання, щоб мати ресурси у складний час і волонтерити (оскільки ми територіально у Львові). Але на третій тиждень війни замовник вирішив різко призупинити розробку продуктів, які мали бути переважно для українських юзерів, на невизначений термін і без збереження подальшої оплати. Наше керівництво зі свого боку робить все можливе, щоб зберегти максимальну кількість людей, але щонайменше наш відділ веброзробки, де було три спеціалісти, зараз опинився без роботи. Обіцяли зробити виплату за березень, а далі — не відомо.
Ось так і я вирішив наразі шукати новий проєкт і далі допомагати нашим героям, які захищають Україну. На мою думку, зараз компанії розділилися на дві категорії: одні активно наймають фахівців, інші вибрали стратегію очікування.
«Сама звільнилась з великої аутсорсингової компанії через її позицію щодо війни»
Я сама звільнилась з великої аутсорсингової компанії через її позицію щодо війни в Україні. Якщо доречно казати назву, то це EPAM. Мене не влаштувала відсутність допомоги армії, прямих слів про російську агресію від CEO компанії і те, що компанія замість закриття офісів в рф запропонувала співробітникам звідти по $1000 на релокейт до інших країн (лояльних до росії).
Щодо допомоги фінансової, з евакуацією, — це все було для наших співробітників, але мені не потрібні їхні гроші, мені потрібна моя свобода та незалежна країна.
Цей місяць я не працювала, допомагаю нашій кіберармії. Але зараз уже розумію, що трохи починаю випадати з нашої сфери, де все динамічно змінюється. Тому стала цікавитись DevOps новинами та розглядати вакансії, насамперед в українських компаніях.
«23 березня мій новий роботодавець сказав, що дата мого старту в компанії переноситься на невизначений строк — після закінчення війни»
У мене півтора року досвіду, трохи в розробці опенсорс, фрилансі, але в основному General QA. У моєму випадку особливо й нема чого розповідати. Ще до війни 17 лютого отримав офер, на старому місці домовилися про конкретні дати закінчення роботи. 14 березня планувався вихід на новому місці. 1 березня мені написали, що старт переноситься майже на три тижні — на 31 березня та сказали, що дати точно більше не будуть зсуватися (робота спочатку мала бути повністю дистанційна). Я пропрацював у своїй попередній компанії додатково тиждень і підписав усі папери на звільнення.
А через п’ять днів після цього, 23 березня, мій новий роботодавець сказав, що дата мого старту в компанії переноситься на невизначений строк — після закінчення війни, а на час війни наймання співробітників зупинено. Причини — неможливо оформити ФОП і забрати техніку компанії з офісу.
За словами рекрутера, понад 10 людей отримали таку саму відповідь (точну кількість назвати складно).
Наразі тільки почав дивитися вакансії. Пропозицій — купа, але чи всі актуальні — питання. Буду пробувати, але сподіваюся, що скоро переможемо і піду туди, куди спочатку і планував.
«Коли я писала заяву на звільнення, проплакала цілий день»
Я за фахом — педагог, але внаслідок страшної ДТП ще у 2009 році отримала інвалідність, мені потрібен постійний сторонній догляд і спеціальні умови. А це, своєю чергою, потребує чимало коштів, тому змушена була шукати шляхи, як далі жити.
У 2010 році я записалася на курси «Школа тестувальника» від «Лаборатории качества», які організували в АІК (фонд для людей з інвалідністю — ред.). Успішно пройшла навчання, запропонували роботу, і я майже 12 років пропрацювала в «Лаборатории качества». Компанія — аутсорсингова. Останнім часом я працювала тест-менеджером на одному із досить великих проєктів із розповсюдження косметичної продукції у багатьох країнах світу. Назву компанії клієнта говорити не можу. У моїй команді було понад 20 тестувальників.
Я ФОП, податки платились в Україну. Але «Лаборатория качества» — це російська компанія. І 24 лютого для мене став переламним моментом. Я люблю свою команду, компанію, свого часу вона стала для мене сім’єю, завжди підтримувала у важкі часи.
Хоча в компанії питання політики заборонено порушувати, та як можна змиритися з політикою, що вбиває дітей, жінок, стареньких людей? Я не могла мовчати. Багато хто чув мене та підтримував, я вдячна їм. Дехто знайшов своє комфортне тепле містечко на м’якенькому диванчику і йому було зручно не бачити та не чути. Дехто з відвертим нерозумінням запитував: «Чому ж ми не здаємося? Нас так залякали?» — пропаганда із зомбі-ящика дає про себе знати.
У зв’язку з війною в компанії замовника, на якого я працювала, було розроблено антикризовий план, що передбачав відмову від послуг аутсорсингу. Я знайшла сили вивести свою команду з проєкту, що закривався (дехто після цього пішов з компанії, дехто залишився), та звільнилась. У «Лаборатория качества» мене, звичайно, вмовляли не спішити, подумати. Мені виплатили у повному обсязі заробітну плату та компенсацію за відпустку.
Коли я писала заяву на звільнення, проплакала цілий день. Це, звісно ж, було не те відчуття, коли бачила розбомблений пологовий будинок у Маріуполі, але... важко передати словами. Я розумію, що втрата роботи — не найстрашніше, але я любила цю справу, любила своїх колег, свою команду. Та вибір зроблено!
Я з міста Калинівка Вінницької області. У нас відносно тихо, але ми одними з перших відчули «голос війни»: 24 та 26 лютого до нас прилетіли ракети. Батьківський будинок залишився без вікон. Оскільки сидіти мені важко, то про евакуацію чи про те, щоб спуститися у сховище під час повітряної тривоги, мови нема.
Я розумію, що потрібно йти уперед, шукати нову роботу. Я паралізована, працювала завжди лежачи за спеціально підлаштованим під мене робочим місцем. У мене порушена терморегуляція, мені потрібно підтримувати в кімнаті певну температуру та вологість, робити перев’язки, чотири рази в день колоти інсулін, пити ліки і ду-у-уже багато чого ще. Я отримую пенсію у зв’язку з інвалідністю, група 1А. В березні пенсію підняли до 2300 грн. Зрозуміло, що цих коштів для підтримання умов, які для мене є життєво необхідними, вистачить максимум на три дні. Я не хочу бути тягарем, тому мені дуже потрібна нова робота. Я знаю, що зможу все, тому що іншого виходу немає. Я вірю у краще і молюсь за Україну! Слава Україні!
«Працював у продуктовій компанії з 1000+ співробітників. З початком війни компанія в умовах невизначеності вирішила скоротити 10+ людей»
Я понад 15 років у розробці. Починав з бекенду, але тепер розуміюся також на базах даних, фронтенді, девопсі, архітектурі та багато чому іншому. Маю досвід як в архітектурному напрямі (стартапі, ентерпрайзі), так і у менеджменті (команди від 10 до 200 спеціалістів).
Я працював у продуктовій компанії з 1000+ співробітників. З початком війни компанія в умовах невизначеності вирішила скоротити певний відсоток спеціалістів. Причина — стало менше задач. Хоча майже всі були згодні скоротити заробітну платню для того, щоб нікого не звільняли — навіть ті, кого не планували скорочувати.
Рішення щодо тих, хто підпадає під скорочення, перенесли на керівників. Умови звільнення відверто не погані: згідно з контрактом попередження за 30 днів, а також певні соціальні гарантії — грошова підтримка на час воєнного стану та допомога у пошуку роботи. Загалом скоротили понад 10 людей.
Пошук роботи наразі не набагато складніший, ніж був до війни. Окремі компанії не бажають наймати тих, хто лишився на території України, але який це відсоток, сказати не можу. Особисто я ще шукаю.
«Компанія мене не скорочувала, але головний офіс розташований в рф, тому я пішла сама»
Працювала на ринок СНД, було лампово та цікаво. Ми розширювалися, брали нові проєкти. Два роки працювала у російськомовних командах, де були працівники з різних країн: Україна, Казахстан, Туркменістан, росія, Білорусь, навіть Латвія та Канада.
Компанія мене не скорочувала, але головний офіс розташований в рф, тому я пішла сама. У них зараз виникають труднощі з переведенням зарплат до інших країн поза росією. Плюс там заборонили переводити фінанси в Україну, це карається законом до 15 років ув’язнення. Моє начальство шоковане. До виходу цього закону вони надавали фінансову допомогу ЗСУ та фонду «Повернись живим», проте зараз, зрозуміло, цього не роблять.
Мені теж уже не хочеться працювати на компанію з росії, наскільки б вона не була проти війни. Там були й інші хлопці (дизайнери, розробники) з України. Деякі так само співпрацюють, деякі шукають нову роботу. Мене не скорочували, і все ще чекають, що я зміню рішення та повернуся, місце для мене залишили. Але я не повернуся, не хочу, адже колеги «поза політикою» і вдають, що нічого не відбувається.
Я активно шукаю роботу, але навіть коли працювала в ізраїльській компанії, у мене були російськомовні команди на проєктах, тому розмовна англійська у мене жахлива. Отже, зараз я нікому не потрібна тестувальниця, оскільки компаній з відкритими вакансіями Manual QA немає, а для західного ринку потрібна англійська як рідна. Важко знайти роботу, де це є необов’язковим пунктом.